Коли я почав писати історію нашої громади, то перше, про що я подумав, то це про назву. Довго не думаючи, я вирішив назвати своє творіння «Спогадами пастора». Так, саме спогади, бо дивлячись на роки, які я провів у громаді Різдва Христового, я бачу, що таких спогадів у мене зібралося досить багато.

А почалося все давно тому, далекого дев’яносто п’ятого троку, коли я вирішив навчатися у Семінарії Святої Софії, що у Тернополі, для того, щоб стати пастором. Чотири роки навчання проминули дуже швидко. На третьому курсі мене призначили дияконом до Київської громади. Думаю, що ви мене легко зрозумієте, коли я скажу, що дуже боявся їхати туди, бо після академічного навчання, яке я здобував у семінарії, мене лякала практична робота. Але приїхавши до Києва, я зустрів людей, котрі були готові в будь-який момент прийти на допомогу, але котрі також палко бажали навчатися Слова Божого, пізнавати свого Спасителя. Майже щотижня я їздив до Києва і проводив Богослужіння, уроки Катехизису та Слова Божого. Аж ось на початку дев’яносто дев’ятого року тодішній заступник Єпископа, пастир Київської громади В’ячеслав Горпинчук запропонував почати місійну роботу в іншому районі Києва, через те, що громада росла і до неї приїздили люди з різних районів. До роботи активно залучився колишній голова нашої Громади брат Роман Черепаха. Він почав шукати місце для проведення Богослужінь і після деякого часу він орендував для проведення Богослужінь кінотеатр «Факел» біля станції метро «Харківська». І знову мене охопив ніби страх. Мене попереду знову чекала невідомість. Але з Божою допомогою, після молитов про допомогу та підтримку, я взявся до роботи. Перше Богослужіння провели на Великдень 1999 року. Спочатку до громади приходили виключно прихожани Київської громади, які живуть на Лівому Березі. Пастир В’ячеслав також брав активну участь у заснуванні нової громади.

Спочатку я служив у двох громадах. В неділю проводив Богослужіння у новій громаді, а потім переїжджав до Центральної громади (як вона тоді називалася). Але згодом, після того, як громада почала розростатися, коли до неї почали приходити нові люди, то вона вимагала від мене більшої уваги. Врешті, я перестав їздити до Центральної громади і присвятив себе повністю служінню новій місійній станиці. Громада продовжувала зростати, можливо не так швидко, як хотілося, але зростала. Господь приводив до себе нових людей, спрагнених Слова Божого.

Наприкінці дев’яносто дев’ятого року громада провела Загальні збори громади, на яких було прийнято одноголосне рішення про звернення до органів Державної влади зареєструвати нову громаду під назвою «Громада Різдва Христового». І з цього часу почалася довга дорога по реєстрації. Смішно, але це правда – ми п’ять разів вносили поправки до Статуту, бо його не хотіли реєструвати. І врешті ми отримали свідоцтво про державну реєстрацію. Так своє життя і служіння почала чергова громада Української Лютеранської церкви – Різдва Христового. Трішки смішно, що громада з такою зимовою назвою почала своє існування майже влітку, але радісно, що вона таки з’явилася і що у нас з’явилася можливість проповідувати Добру Звістку, розподіляти Таїнства, навчати людей про любов Бога, про Його безмежне милосердя. Літня громада із зимовою назвою. Це наша рідна громада – громада Різдва Христового.

Я хотів сказати, що після цього почалася активна робота, але потім передумав, бо робота вже почалася давно, а зараз вона тільки продовжилася у вже зареєстрованій державою громаді. Наша сестра Лідія Лепеха почала вести недільну школу, де дітей навчали про спасіння, знайомили їх із спасителем. Продовжувалося навчання на Біблійних уроках. А потім через деякий час на загальних зборах Громади, парафіяни вирішили доручити керівництво громадою новому голові Громади, брату Олександру Панасюку. Він вніс до громади багато нового, пожвавив роботу і далі віддано служить Богові, як голова громади Різдва Христовго.

А що далі? Знаєте, а далі буде нова робота, проповідь Євангелія продовжиться, Таїнства розподілятимуться так, як їх і заповідав Господь, і… з’являться нові спогади. Ці спогади будуть такі ж само гарні, як і ці якими я з вами щойно поділився. Ці спогади будуть такі ж гарні, бо це будуть спогади про громаду, нашу громаду, Громаду Різдва Христового, яка вірно виконує наказ Господа: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь».

о. Юрій Фізер